вул. Панаса Мирного, 56. Садиба-музей Панаса Мирного

Літературна експозиція музею-садиби Панаса Мирного




У музеї-садибі класика української літератури Панаса Мирного (Панаса Яковича Рудченка) 1985 року в новому приміщенні створена літературна експозиція.

Експонати першої зали розповідають про дитячі та юнацькі роки Панаса Рудченка.

13 травня 1849 року в Миргороді в родині бухгалтера повітового скарбництва Якова Григоровича Рудченка народився син Панас. Мати, Тетяна Іванівна, походила з сім’ї дрібного чиновника.

Після закінчення Гадяцького повітового училища чотирнадцятирічний Панас Рудченко іде на „власний хліб”.

Чиновницька служба Панаса Рудченка розпочалася восени 1863 року в Гадяцькому повітовому суді. Пізніше працював канцеляристом і помічником бухгалтера в Гадячі, Прилуках, Миргороді. Одноманітна праця, затхле чиновницьке середовище пригнічували душу юнака. Єдиною втіхою було читання.

В експозиції другої зали представлені рукописи й першодруки Панаса Мирного та Івана Білика (Івана Яковича Рудченка).

З 1871 року Панас Рудченко живе в Полтаві, працює в губернському скарбництві та казенній палаті (зараз – будинок міської ради). Панаса Яковича ніколи не приваблювала чиновницька кар’єра, але сумлінне виконання службових обов’язків зрештою привело до високого чину дійсного статського радника. Інший бік життя П.Рудченка, невідомий навіть багатьом знайомим, був пов’язаний з літературною працею.

1872 року в львівському журналі „Правда” з’явилися перші публікації П.Рудченка – вірш „Україні”, вперше підписаний псевдонімом Панас Мирний, і оповідання „Лихий попутав”. Так відбувся літературний дебют молодого автора, так народився новий письменник.

1875 року у співавторстві з братом Іваном Біликом було завершено роботу над романом „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Роман був опублікований 1880 року в Женеві. На батьківщині письменника твір з’явився лише 1903 року під назвою „Пропаща сила”. Це був перший великий соціально-психологічний роман в українській літературі, в якому художньо відтворена майже столітня історія українського села.

Вершиною творчості Панаса Мирного став роман „Повія” (1884р.). В основу сюжету письменник поклав трагічну історію селянської дівчини, яка стала іграшкою в руках ситих господарів цього світу. Драма її життя розкривається на широкому соціальному тлі.

Драматургічну і перекладацьку творчість, а також публіцистичну й громадську діяльність Панаса Мирного в останні роки життя презентують експонати третьої зали.

У 80-і роки Панас Мирний пише п’єсу „Лимерівна”, „Казку про Правду і Кривду”, оповідання „Морозенко”, „Лови”, а в 90-і – п’єсу „Згуба”, повість „Лихо давнє й сьогочасне”, нарис „Серед степів”.

На рубежі століть Мирний під впливом піднесення визвольної боротьби бере активну участь у підготовці й відзначенні сторіччя з часу виходу перших трьох частин „Енеїди” І.Котляревського (1898 р.), у відкритті в Полтаві йому пам’ятника (1903 р.), у святкуванні ювілеїв творчості Т.Шевченка, М.Гоголя, М.Лисенка, М.Заньковецької. Панас Мирний стає одним із засновників часопису „Рідний край” (1905 – 1907 рр.). Після революції 1917 року Панас Якович, незважаючи на похилий вік, організовує видавництво дитячої літератури „Зірка”, керує літературним гуртком у полтавській реальній школі № 1. Водночас він працював у фінансовому відділі губвиконкому. Однак здоров’я було підірване. 28 січня 1920 року після тяжкої хвороби письменник помер.

Панас Мирний був винятково скромною, чесною, працьовитою людиною. Не заради слави він трудився. У письменника була благородна і висока мета – стати літописцем епохи, гідним свого народу. 1909 року, оглядаючи свій творчий доробок, Панас Мирний у нарисі „Робота” зізнався читачам: „Все, що довелося нажати на оцю пору, зложено в копи, звезено в стоги, вимолочено, провіяно... Чисте зерно пішло поміж люди...”

Четверта зала – виставкова. Щомісяця вернісажі професійних і самодіяльних художників, майстрів народного мистецтва, учнів шкіл естетичного виховання збирають полтавців і гостей нашого міста на садибі Панаса Мирного.