Знамениті полтавці. Державні, суспільні, церковні і військові діячі

Підводячи підсумки історичного минулого нашого міста, хочеться відзначити всіх тих, хто прославив його. Історія донесла з минулого небагато імен тих, хто зробив неоцінимий внесок в історію Русі, України, Росії, світову історію.

Сьогодні, коли минуло 200 років із дня заснування Полтавської губернії (яка суто губернією пробула трохи більше ста років, потім радянська влада внесла свої корективи), багато наших сучасників вважають ганебним заснування губернії російським царизмом. Звідси, мовляв, почалося цілеспрямоване винищування самого духу українського. Але якби не було, факт, що мав місце в 1802 році, з історії не викреслити. А давайте спробуємо уявити, що було б, якби два століття тому неприглядне містечко під назвою Полтава не обрали губернським центром? Можливо, сьогодні воно так би й залишилося маленьким районним центром, або зовсім маленьким селом. Подумаймо над цим, особливо, коли сучасні державотворці хочуть переписати історію на свій лад. Або переподілити Україну. А поки цього не відбулося, давайте усе ж таки пригадаємо той час, з якого Полтава почалася як губернське, справжнє місто і пригадаємо всіх полтавських генерал-губернаторів, цивільних губернаторів, предводителів дворянства, і інших знаменитих осіб, які сприяли розвитку нашого міста, а також і тих хто своєю працею і великим внеском в історію прославили наше місто і край.

В першу чергу історія самого міста пов'язана з сімома генерал-губернаторами, які внесли неоцінимий внесок в історію розвитку міста.За період існування самої посади Малоруського генерал-губернатора з 1802 р. по 1856 р. цю посаду займали: князь Олексій Борисович Куракін (1802-1807), князь Яків Іванович Лобанов-Ростовський (1808-1816), князь Микола Григорович Репнін-Волконський (1816-1834), граф Олександр Дмитрович Гурьєв (1834 - 1835), граф Василь Васильович Лєвашов (1835-1836), граф Олександр Григорович Строганов (1836-1839), князь Микола Андрійович Долгоруков (1840-1847), генерал від інфантерії Сергій Олександрович Кокошкін (1847-1856).

Також необхідно пригадати і про цивільних губернаторів, віце-губернаторів і міських голів - під чиїм керівництвом місто придбало свою нинішню зовнішність і прославилось, як колиска культури і мистецтва. Хоча деякі з цих посадових осіб встигали не тільки управляти містом та губернією, але і покласти чималу суму собі в кишеню за рахунок державної і міської скарбниці.

Першим Полтавським цивільним губернатором був таємний радник Сонцев Олександр Борисович, за тим Муханов Олександр Ілліч, Брусилов Микола Іванович, Козачковській Олексій Федорович, Бравін Михайло Іванович, таємний радник Тутолмін Павло Васильович, таємний радник Могилевський Павло Іванович, Аверкієв Олександр Єгорович, Ознобішин Микола Ілліч, Волков Олександр Павлович, Мартинов Михайло Олексійович, Більбасов Василь Олексійович, Янковський Євгеній Осипович, Голіцин Володимир Михайлович, Косаговський Павло Павлович, Татіщев Олексій Микитович, Бельгардт Олександр Карлович, Урусов Микола Петрович, Князєв Володимир Валер'янович, Муравйов Микола Леонідовіч, Багговут Олександр Карлович, Моллов Русчю Георгійович, Старицький Георгій Єгорович.

До речі, згадуючи ім'я Старицького Георгія Єгоровича не можливо не згадати імені його батька Старицького Єгора Павловича (1825-1899) - юриста, видатного судового діяча, голови департаменту законів Сенату, котрий, після виходу у відставку оселився у Полтаві і прожив тут останні роки свого життя.

На посади Полтавських віце-губернаторів призначалися: Статський радник Боярінов Григорій Олексійович, Колезький радник Мандриха, Полковник Гессе, Дійсний статський радник Дмитро Степанович Пасенко, Дійсний статський радник Павло Іванович Гессе, Колезький радник Клевенський Іван Гаврилович, Надвірний радник Селецький Михайло Васильович, Дійсний статський радник Лесевич Йосип Федорович Бунаков Федір Якович, Камер-юнкер Башмаков Олександр Дмитрович, Статський радник Броуншвейг Рудольф Іванович Веселкін Михайло Олександрович, Дійсний статський радник Биков Олександр Михайлович, Дійсний статський радник Юркевич Микола Ілліч Богданович Олександр Васильович Сосновський Василь Осипович Жуков Василь Разумнікович, Камергер Балясний Костянтин Олександрович, Камергер Леонтьєв Іван Сергійович, Надвірний радник Фонвізін Сергій Іванович, Дійсний статський радник Катеринич Митрофан Кирилович Бібіков Сергій Дмитрович Ошанін Никифор Федорович Гололобов Яків Георгійович.

Кажучи про керівництво Полтавською губернією не можна не згадати і губернських предводителів дворянства, обов'язки яких полягали у веденні дворянських справ, проведенні засідання депутатських зборів, в участі в губернських комітетах. До селянської реформи, це було перша особа, що мала вплив і на адміністрації і на суд.

У губернські предводителі обиралися кращі представники дворянства полтавської губернії. Всіх губернських предводителів з 1802 року було 19. Ось їх список: Василь Іванович Чарниш (1801-1803; 1809-1812; 1818-1820), Семен Михайлович Кочубей (1803-1805), Михайло Михайлович Милорадович (1805-1809), Дмитро Прокофьєвич Трощинський (1812-1815), Данілевський Олексій Федорович (1815-1818), Василь Васильович Капніст (1820-1823), Левенець Степан Феодорович (1823-1826), Бєлуха-Кохановський Дмитро Петрович (1826-1829), Капніст Іван Васильович (1829-1842), О. В. Попов (1842-1844), Бразоль Євген Григорович (1844-1847), Скоропадський Іван Михайлович (1847-1853), Кочубей Лев Вікторович (1853-1859), Кованько Семен Миколайович (1859-1865), Долгоруков Микола Олександрович (1865-1873), Мандерштерн Олексій Євгенович (1873-1880), Устимович Прокофій Андріанович (1880-1883), Мещерський Олександр Васильович (1883-1889), Мещерський Борис Борисович (1889-1892), Бразоль Сергій Євгенович (1892-1907).

У Полтаві народився і почав свій життєвий шлях головний отаман УНР Симон Васильович Петлюра (1879 - 1926) - письменник, військовий і політичний діяч, який у новій українській історії став символом боротьби за волю й незалежність України. Саме тому протягом 70 років після вбивства Симона Петлюри радянські спецслужби не переставали шукати в нас у країні сліди петлюрівщини. Навіть сьогодні багато хто, чий розум і душа були покалічені радянським тоталітарним режимом, намагаються не згадувати імені лідера українського визвольного руху 1917-1921 років. Феномен Петлюри як політика й лідера нації, що виявився під час революції й підсилився в роки захоплення більшовиками України, став визначальним для українського руху опору. У Полтаві 10 квітня 1898 р. народився і провів свої дитячі роки племінник Симона Петлюри, майбутній визначний український церковний діяч, патріарх УАПЦ Мстислав (у світі: Скрипник Степан Іванович), який багато зробив для об'єднання Української Православної Церкви та наближення незалежності України.

З Полтавщини вийшли чимало діячів військового мистецтва. В Полтаві народився видатний полководець генерал-фельдмаршал Іван Федорович Паскевич (1782—1856). Уродженцем с. Прохорівка Переяславського полку був військовий діяч, герой Вітчизняної війни 1812 р. генерал-майор Дмитро Петрович Нєверовський (1771—1813). В Переяславі Полтавської губернії народилися воєначальник, генерал-фельдмаршал Петро Христианович Вітгенштейн (1768—1843) і генерал від інфантерії Петро Михайлович Капцевич (1772—1840). Уродженцем Полтави був генерал-майор Володимир Дмитрович Вольховський (1798—1841). У Хоролі народився генерал-майор Микола Петрович Родзянко (1788—1828). На Полтавщині провела дитячі роки героїня війни 1812 р., перша в Росії жінка-офіцер Надія Андріївна Дурова (1783— 1866).

З глухого шишацького хутора Пащенки (тепер не існує) вийшли чотири генерали російської армії — сини збіднілого дворянина козацького походження Григорія Івановича Пащенка: Василь Григорович Пащенко (1868—1923), Олексій Григорович Пащенко (1869— 1909), Іван Григорович Пащенко (1872— 1959), Євген Григорович Пащенко (1874—1923). Виходцем з Переяславського повіту був адмірал Василь Степанович Завойко (1809—1898). На Полтавщині народився один із піонерів і керівників військового повітроплавання в Росії генерал-лейтенант Олександр Матвійович Кованько (1856-1919). Продовжуючи тему повітроплавання, варто пригадати про полярного льотчика, Героя Радянського Союзу Сигизмунда Олександровича Леваневського, який хоч і не був уродженцем Полтави, але це місто в його долі зіграло важливу роль. Тут він з 1930 по 1934 рік керував льотною частиною Всеукраїнської школи пілотів ТСОАВІАХІМу, звідси і відбув на порятунок екіпажу пароплава "Челюскін", що терпів лихо.

Кажучи про історію Полтави не можна не пригадати і про Юрія Михайловича Коцюбинського (1896 - 1937), сина Михайла Михайловича Коцюбинського українського письменника, який у 1918 році був членом Полтавського губкому КП (б) України. Тут народився російський радянський письменник, мистецтвознавець, нарком освіти СРСР Анатолій Васильович Луначарський (1875 — 1933 р.).

Незабутньою славою покрили себе під час Великої Вітчизняної війни воїни-партизани під керівництвом нашого земляка Сидора Артемовича Ковпака, людини, що отримала два Георгіївські хрести особисто з рук останнього російського імператора Миколи II і дві зірки Героя Радянського Союзу з рук Йосипа Сталіна і Михайла Калініна. Його без усякої натяжки можна назвати легендою – вороги його боялися, а прості люди дуже любили. У загін "Баті", як називали свого бойового командира партизани, пробивалися через територію, обложену ворогом, лише б бути під його керівництвом. У післявоєнні роки Міністр оборони УРСР, заступник голови Верховної Ради УРСР, член Президії Верховної Ради УРСР. Автор книги «Від Путівля до Карпат».

Неоднозначною фігурою до історії Червоної армії увійшов уродженець хутора Дудниково, Полтавської губернії Маршал Радянського Союзу Григорій Іванович Кулик (9 листопада 1890 — 24 серпня 1950) — радянський воєначальник, розстріляний 24 серпня 1950 року. У 1956 році реабілітований.

Першою великою загальнодоступною приватною краєзнавчою збіркою Лівобережної України став музей, заснований 1874 р. уродженкою Лубен дворянкою Катериною Миколаївною Скаржинською (1852 - 1932).

Величезний внесок у розвиток міста і Полтавської області вніс Герой Соціалістичної Праці, вчений, член УААН, письменник, державний і громадський діяч Федір Трохимович Моргун; на Полтавщині народився та розпочав свій життєвий шлях Міністр освіти і науки України / УРСР з 1948 по 1957 рр. Григорій Павлович Пінчук (1957 — 1962); першим Міністром освіти і науки незалежної України з серпня 1990 по травень 1992 рр. був ректор Полтавського педагогічного інституту ім. В.Г.Короленка (з 1975 по 1990 рр.) Іван Андрійович Зязюн.