Лозо Іван Афанасійович (1920-1990) - професор, кандидат юридичних наук
Народився 22 лютого 1920 р. у с. Балюнах Великобагачанського району Полтавської області
У 1948 р. закінчив Харківський юридичний інститут. Упродовж 1948-1951 рр. навчався в аспірантурі інституту, а з 1951 р. працював на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора.
У 1952 р. захистив дисертацію "Договір МТС з колгоспами" на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Вчене звання професора присвоєно в 1976 р.
Головними напрямами наукових досліджень І. А. Лазо були проблеми щодо нормативного визначення планування господарської діяльності в колгоспах, їх договірних відносин з органами постачання матеріально-технічних засобів сільськогосподарського виробництва, з машинно-тракторними станціями, а також проблеми правового регулювання трудових відносин у колгоспах з урахуванням особливостей праці в сільському господарстві (сезонний характер та ін.).
Опублікував понад 40 наукових праць. Важливіші з них "Коментар до Примірного статуту колгоспу", "Обов'язковий мінімум трудоднів у колгоспах", "Підсобні виробництва і промисли у колгоспах", "Законодавство про підсобні виробництва".
Учасник Великої Вітчизняної війни. З січня по вересень 1942 р. брав участь у бойових діях рядовим 440-го стрілецького полку, сержантом 243-го стрілецького полку 181 Сталінградської дивізії. Інвалід Великої Вітчизняної війни.
Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня, медалями "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.", "20 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.", "30 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.".
Помер 24 грудня 1990 року.
Більш докладно читайте на сайті Літопис випускників Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Максимейко Микола Олексійович (1870-1941) - завідувач кафедри історії російського права, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АН УРСР
Народився 5 червня 1870 р. у с. Волошиновці Полтавської губернії (нині Роменський район Сумської області).
У 1892 р. закінчив юридичний факультет Київського університету Святого Володимира з золотою медаллю й був залишений при університеті для підготовки до професорського звання. У 1896 р. отримав ступінь магістра державного права. З 1897 р. працював у Харківському університеті на кафедрі історії руського права юридичного факультету спочатку приват-доцентом, а потім - професором, завідувачем кафедри. У 1902 р. захистив магістерську дисертацію "Сейми Литовсько-Руської держави по Люблінській унії" й отримав звання екстраординарного професора; у 1914 р. захистив докторську дисертацію з історії права.
Упродовж 1920-1924 рр. - професор правового факультету Харківського інституту народного господарства (нині - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), протягом 1924-1926 рр. - професор Інституту геодезії та землеустрою.
З 1925 р. - член-кореспондент АН УРСР. У 1926-1934 рр. очолював секцію історії українського права Науково-дослідного інституту історії української культури; з 1934 по 1940 рр. - член Комісії з вивчення історії західноукраїнського та українського права АН УРСР; з 1940 по 1941 рр. - старший науковий співробітник Інституту історії України, викладав на історичному факультеті Харківського університету.
Головним чином займався історією права Київської Русі, Литовсько-Руської держави. Опублікував 20 монографій, багато статей і наукових доповідей.
Обирався секретарем юридичного факультету Харківського університету (з 1905 р.), входив до Харківського історико-філологічного товариства (з 1897 р.).
Помер 14 квітня 1941 року.
Більш докладно читайте на сайті Літопис випускників Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Полежай Павло Тихонович (1920-1973) - завідувач кафедри держави і права, доктор юридичних наук, професор.
Народився 20 квітня 1920 р. у с. Комендантівці Кишеньківського району Полтавської області.
У 1948 р. закінчив Харківський юридичний інститут і вступив до аспірантури рідного вузу. В 1953 р. захистив кандидатську дисертацію, в 1967 р. - докторську. Вчене звання професора присвоєно в 1970 р.
Працював старшим слідчим прокуратури Дніпропетровської області (1948-1949); з 1952 р. - викладач, доцент, професор, упродовж 1971-1973 рр. - завідувач кафедри теорії держави і права.
Головні напрями досліджень - проблеми праворозуміння, співвідношення права і економіки, права і політики, теорія правовідносин, вивчення сутності, змісту різних історичних типів держави і права, співвідношення законності й доцільності у правотворчій діяльності держави.
Опубліковано понад 40 наукових та навчально-методичних робіт. Серед них: "Про співвідношення юридичних і технічних норм у соціалістичному суспільстві" (1960, співавторство); "Сутність права" (1964); "Правові відносини" (1965); "Специфічні особливості співвідношення права і економіки в соціалістичному суспільстві" (1970).
Учасник Великої Вітчизняної війни. Був командиром радіовзводу і начальником зв'язку дивізіону, брав участь у боях на Південно-Західному напрямку.
Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр."; "20 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.".
Помер 2 травня 1973 року.
Більш докладно читайте на сайті Літопис випускників Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Семенов Володимир Сергійович (1924-2004) - професор кафедри міжнародного права, кандидат юридичних наук, заслужений працівник культури Української РСР
Народився 21 грудня 1924 р. у м. Золотоноші Полтавської (нині - Черкаської) області.
Учасник Великої Вітчизняної війни. З 1942 по 1943 рр. - розвідник 799-го артполку на Ленінградському фронті. У 1947 р. закінчив Харківський юридичний інститут, до 1950 р. навчався в аспірантурі. У 1951 р. захистив кандидатську дисертацію "Боротьба СРСР за суворе додержання принципу невтручання, проти імперіалістичної інтервенції".
У 1951-1960 рр. працював викладачем у Харківському державному університеті ім. О. М. Горького та у Вищій партійній школі (м. Харків). З 1960 р. - доцент, а з 1994 р. - професор кафедри міжнародного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого.
Головні напрями наукових досліджень - миротворчі операції ООН, право міжнародної безпеки, міжнародна боротьба зі злочинністю. Підготував 8 кандидатів юридичних наук.
Опублікував понад 120 робіт, у тому числі монографію "Збройні Сили ООН. Практика застосування" (1976), "Роззброєння - невідкладна потреба часу" (1981), підручники "Міжнародне право" (1971), "Права людини" (1997) та ін.
Був одним із засновників студентського наукового товариства Харківського юридичного інституту. З 1960 р. - науковий керівник студентського наукового гуртка кафедри міжнародного права.
У 1970 р. розробив проект договору "Захист зовнішнього середовища під час збройних конфліктів".
З 1989 р. - голова Харківського обласного товариства захисту миру. У 1950-1990 рр. був членом виконкому Радянської асоціації міжнародного права. З 1993 р. - член президії Української асоціації міжнародного права.
Нагороджений орденами "За мужність" III ступеня, Вітчизняної війни II ступеня та медалями "За оборону Ленінграда", "За трудову відзнаку".
Помер Володимир Сергійович 14 жовтня 2004 року.
Більш докладно читайте на сайті Літопис випускників Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого
Катерина Абрамівна Флейшиц (1888-1968) - перша леді-адвокат Росії, російський і радянський юрист - цивільного права. Перша в Російській Імперії жінка-адвокат (помічник присяжного повіреного). Перша в СРСР жінка - доктор юридичних наук. У 1940 році захистила докторську дисертацію "Особисті права у цивільному праві Союзу РСР і капіталістичних країн".
Народилася 28 січня 1888 року в Кременчуці Полтавської губернії в сім'ї юриста. Закінчила у Кременчуці жіночу гімназію із золотою медаллю, потім юридичний факультет Паризького університету (Сорбони) у 1907 році з відзнакою і юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету у 1909 році екстерном.
З 1909 року - помічник присяжного повіреного округу Петербурзької судової палати, стала першою в Росії жінкою-помічником адвоката.
Однак продовжити займатися адвокатською діяльністю їй не вдалося. Перша ж її спроба виступити в суді в якості захисника зустріла протест прокурора, який відмовився від виступу і покинув судове засідання. Хоча визначенням даного суду участь в процесі жінки-захисника було визнано можливим, проте міністр юстиції І. Г. Щегловітов звернувся з цього приводу з запитом до Сенату, який роз'яснив, що під "лицами, окончившими юридический факультет одного из университетов и имеющими право быть адвокатами, разумелись в русском законе исключительно лица мужского пола". При цьому було наведено таке обгрунтування: в одному з положень судових статутів був знайдений абзац, в якому говорилося, що "присяжний повірений, виступаючи перед судом, повинен мати на лацкані фрака значок університету, в якому він отримав диплом". А оскільки жінки ні за яких обставин носити фрак не могли, відповідно був зроблений висновок, що і виступати в суді в якості присяжного повіреного вони теж не можуть. Тому Е. А. Флейшиц була виключена з адвокатури.
Є. Флейшиц доводилося на практиці стикатися і з іншими прикладами неповноправного становища жінок за законодавством Російської імперії. Будучи молодою заміжньою жінкою, вона поїхала з подругою з Петербурга на нетривалий час на південь відпочити. Проте відпочинок не відбувся, тому що її відправили назад до Петербурга з поліцією, так як у неї не було документів, які офіційно підтверджують згоду чоловіка на тимчасову зміну його дружиною місця проживання.
У 1942-1951 роках Катерина Флейшиц завідувала кафедрою цивільного та торгового права, а протягом ряду років була також деканом юридичного факультету Інституту зовнішньої торгівлі. Була професором юридичного факультету Московського державного університету. Потім викладала в Університеті Дружби народів ім. Патріса Лумумби, в Академії зовнішньої торгівлі, була професором Інституту народного господарства ім. Г. В. Плеханова і співробітником ВІЮН. Заслужений діяч науки РРФСР.
Під її керівництвом понад 20 аспірантів стали науковими працівниками; деякі з них захистили докторські дисертації (у тому числі А. Л. Маковський).
Померла у 1968 році. Похована у Москві.
Владислав Смирнов,
канд. фізико-математичних наук.
Російська
Українська
