 |
 |
|||||||||||
|
| ||||||||||||
 | ||||||||||||
|
Головна
Путівник по місту
Карта Полтави
Історичні місця Полтави
Історія України
Герб Полтави
Герб України
З історії Полтави
Знамениті полтавці
Дослідження
Подорож одного дня
Новини на сайті
Довідка
Зворотній зв'язок
Карта сайту
 Російська
 Українська
Знамениті полтавці:
Державні, суспільні, церковні і військові діячі
Вчені
Прозаїки і поети
Представники музики і театру
Художники, скульптори і архітектори
Ніхто не забутий!
|
Жук Віра Никанорівна народилася 12 квітня 1928 року в селі Кривуши Кременчуцького району Полтавської області в сім'ї службовця. Дуже багато страждань і позбавлень довелося їй пережити за своє життя - два Голодомори - 1932-1933 і 1947 років, Велику Вітчизняну війну, учасником трудового фронту якої вона була. Під час війни, в 1944 році, трагічно загинув її батько, який для Віри Никанорівни завжди був авторитетом. У 1950 році Віра Никанорівна поступила на історичний факультет (історико-архівний відділ) Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. У 1955 році закінчила його з відзнакою і була направлена на роботу в Полтавський обласний державний архів (нині - Державний архів Полтавської області). Працювала там до 1978 року на різних посадах, спочатку - наукового і старшого наукового співробітника, потім - начальника відділу використання і публікації документів. З 1978 по 1986 рік працювала в Полтавському державному педагогічному інституті ім. В.Г. Короленка (нині- університет). Спочатку була асистентом, потім - викладачем, старшим викладачем, доцентом кафедри історії СРСР і УРСР. Діапазон наукових інтересів Віри Никанорівни дуже широкий. Вона займалася дослідженням проблем історії України, краєзнавства, архівної справи, допоміжних історичних дисциплін і багатьох інших. У 70-х роках ХХ століття вона зацікавилася питаннями українсько-болгарських зв'язків. У травні 1977 року Віра Никанорівна Жук захистила кандидатську дисертацію в Інституті історії Академії наук Української РСР на тему "Громадськість України в російсько-болгарських відносинах у 60-70-і роки XIX ст.". Впродовж багатьох років вона глибоко і скрупульозно досліджувала стародавні болгарські літописи. Внаслідок чого написала свою відому працю, яка перевидавалася три рази, - "Із сивої давнини. Нариси з історії України та Полтавщини (VII ст. до н.е. - XVI ст. н.е.)" (Видання перше. Полтава, 1998); Видання друге, перероблене і доповнене (Полтава-кобеляки, 2003); Видання третє (Полтава, 2005). Велику роль в житті Віри Никанорівни зіграла співпраця з відомим істориком-болгарістом з Казані (Татарстан) Фаргатом Габдул Хамітовичем Нурутдіновим. Вони ніколи один одного не бачили, але переписувалися дуже багато років, обмінювалися думками, поглядами, новинками в галузі історичних досліджень. Фаргат Нурутдінов зберіг і ввів у використання унікальний літопис - зведення древньобулгарських літописів "Джагфар Таріхи" і карачаєво-булгарські літописи, які проливають багато світла на "білі плями" в історії України і Болгарії. Останньою виданою працею Жук Віри Никанорівни став "Новий погляд на історію Полтавщини й України (За давньобулгарськими літописами)" (Полтава, 2008). Це посібник істочного характеру - частково збережений переклад невеликої частини одного з древньобулгарськіх історичних джерел - зведення північнобулгарських (карачаєво-булгарських) літописів "Наріман таріхи" ("Історія Нарімана") Даїша Караджая. Саме у цьому історичному джерелі сконцентрований багатий матеріал про українські землі. Звичайно, внесок Віри Никанорівни Жук в розвиток сучасної історичної науки важко переоцінити. Її напрацювання і відкриття зайняли гідне місце в українській і світовій науці. Віра Никанорівна підготувала ціле покоління вчених-істориків, послідовників своїх поглядів і справжніх поклонників свого таланту і працьовитості, була виключно принциповою, об'єктивною, толерантною, працелюбною людиною і вченим. Віра Жук своє життя присвятила дослідженню історії Полтавського краю, сприяла зміцненню дружби між українським і болгарським народами, написала більше 800 наукових робіт (статей, монографій, методичних посібників та ін.). Її праці по-справжньому збагатили сучасну науку. 3 листопада 2008 року перестало битися її серце.
Левицький Орест Іванович народився 13 грудня 1848 року в с. Маячка Кобеляцького повіту Полтавської губернії (тепер Ново-Санжарського району) у сім'ї диякона Михайлівської церкви. Належав до старого священицького роду Носів-Левицьких. Початкову освіту одержав удома. В 1859 —1869 рр. вчився в Полтавському духовному училищі та Полтавській духовній семінарії. Як кращий учень був рекомендований на навчання до духовної академії, але несподівано для всіх вступив до Київського університету, де студіював на юридичному, а згодом на історико-філологічному факультеті. Закінчивши у 1874 р. навчання, влаштувався на вчительську роботу, одночасно працював діловодом в Київській комісії для перегляду давніх актів, в 1874 — 1921 рр. її секретар. Досліджував і публікував архівні матеріали до історії України XVI— XVIII ст., зокрема, народного побуту, звичаєвого права, церковно-релігійних рухів. Автор численних історичних праць, серед них написані на полтавському матеріалі: «Очерки внутренней жизни Малороссии во второй половине XVII ст.» (1875 р.), «Очерки народной жизни в Малороссии XVII ст.» (1901 р.). Помер 9 травня 1922 року. Похований у Києві.
Падалка Лев Васильович народився в сім'ї священика у 1859 році в с. Чорнухи Лохвицького повіту Полтавської губернії. Вчився у Лубенському духовному училищі (1869 — 1875 рр.), Полтавській духовній семінарії (1875 — 1879 рр.), екстерном закінчив Першу Полтавську гімназію. У 1884 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1894 р. перейшов на службу до Полтавського губернського земства. Належав до активних членів Полтавської громади. Був одним із засновників губернського осередку ТУПу, а також одним із фундаторів Полтавської вченої архівної комісії, Полтавського церковного історико-археологічного комітету, одним із ініціаторів створення в Полтаві краєзнавчого музею. За українофільські настрої переслідувався царською владою, перебував під постійним поліцейським наглядом. У науковій творчості об'єднував громадські вподобання й інтерес до давнього минулого України і Полтавщини. Автор багатьох статистичних і етнографічних досліджень та історичних праць. Зібраний у них фактичний матеріал не втратив значення і сьогодні. Помер у квітні 1927 року. Похований у Полтаві. * | |||||||||||
| ||||||||||||
