![]() |
![]() |
|||||||||||
|
| ||||||||||||
| ||||||||||||
|
Онацько Михайло Олександрович народився у 1941 році на хуторі Хоменки, що біля Диканьки Полтавської області. Ніхто в його родині не знався з олівцем і пензлем — ні батько й мати, ні дві сестри й брат. Дитинство і юність майстра минали на Полтавщині, у мальовничому селі Орданівка (поблизу Диканьки), в оточенні безкраїх полів, лісів, багатої і щедрої природи. Прадавній стрій українського народного життя, краса і поетичність давніх полянських звичаїв, неповторний колорит обрядів, розмаїття пісень - усе це сповнювало творчу душу молодого Михайла. З дитинства він мріяв стати художником, та життя по-своєму спрямовувало його мрії. Спочатку було трудове випробування і загартування — від професії пастуха до будівельника, затим став шкільним піонервожатим. Дізнався, що при Києво-Печерській лаврі працює декоративно-прикладне училище, 1956 року приїхав складати вступні іспити. Але ж абсолютно не мав ніякої фахової підготовки, елементарних спеціальних знань, тому й не прийняли на навчання. Доля художника не усміхнулася йому. Повернувся додому і, порадившись із батьками-вчителями, вирішив успадкувати родинну професію і вступив-таки на історичний факультет Полтавського педагогічного інституту, який закінчив 1970 року. Після інституту вчителює, щоправда, викладає малювання. Та ще й веде дитячий образотворчий гурток. Отож улюблене захоплення перемагає. І назавжди. Йому було було вже 46 років, але, як кажуть, зайнятися улюбленою справою ніколи не пізно. Вільні години проводить на пленері, захоплюється пейзажем. Але юнацькі уяви і мрії не відпускають майбутнього митця. Свої мрії він зумів реалізувати лише в зрілому віці, палко захопившись малюванням у техніці станкового живопису. Можливо, так би й залишився він рядовим пейзажистом, якби не щаслива зустріч із скульптором Віктором Липовкою, котрий помітив іскру Божу в сільського самоука і посприяв тому, що вона спалахнула свіжим сяйвом.
З 1991 року він стає членом Національної Спілки майстрів народного мистецтва України. Проводить персональні виставки у Києві: в Музеї декоративного мистецтва, в Музеї архітектури та побуту, в Музеї літератури, в Українському домі. У 1994 році - лауреат премії імені видатного етнографа Данила Щербаківського. У 1995 році Михайлові Онацьку присвоєно почесне звання заслужений майстер народної творчості України.
У творчому доробку Михайла Онацька прослідковуються чотири основні тематичні напрямки – обрядові сцени, народнопісенні образи, героїка козаччини, тема гоголівських персонажів. З великою душевною теплотою та любов’ю змальовує митець панораму людського життя, щоденні селянські будні: «Везуть снопи» (1991), «Ой, зажинки, Господарю» (1995), «Сіно везуть» (1997), «Селянські турботи» (2004), «На жнива» (2008) та інші... Немовби чергуючись, мотиви щоденної праці поступаються місцем у творах майстра мальовничим сценам свят та обрядів. Селяни тут зображені у святковому національному вбранні, і на тлі мальовничого села вони сприймаються фігуративними знаками, своєрідними живими оберегами чи символами, як органічне доповнення мальовничої природи, рідного краю: "Весільний обряд" (1990), "На хуторі біля Диканьки" (1991), "Купальське вогнище" (1995), "Колядники в Шишаках" (1996), "Вечорниці" (1997), "Коляда" (2000), "Святвечір" (2001), "Щедрівники" (2001), "Масляна" (2002), "Русалки" (2009).
Митець створив цілу серію картин етнографічного спрямування на тему обрядів і звичаїв українців, де зображені Різдвяні, Великодні, Купальські, Храмові свята, а також весільні, ярмаркові, новорічні гуляння. Робота над такими картинами інспірована багатою уявою майстра, бажанням своїми творами повернути у сьогодення такі чудові народні традиції як носіння вечері хрещеним батькам, колядування, щедрування, посипання, сватання та інші старовинні традиції українського народу. Спогади про минулі традиції та обряди українських весіль спонукали Михайла Олександровича до оновлення знань про весільні дійства. Він ніби по новому вивчає звичаї, весільні пісні у тому краї , де минуло його дитинство. Тому нерідко твори весільної тематики митець підписує назвами пісень, примовками, записаними у Диканському і Шишацькому районах Полтавщини.
До окремої групи творів майстра можна віднести, своєрідні панорамні композиції, де серед реальних мотивів природи постає давня минувшина. Такими, зокрема, є картини: "Чумаки" (2005), "Шишаки в XIX столітті" (2008), "На ярмарок" (2008). У деяких творах Онацько мистецьки винахідливо фіксує релікти народної культури, вміло виводячи на перший план лаконічні узагальнені образи, сакральні дійства, їх символіку, створює композиції з віршованими назвами: «Ой, їдь вже ти сину!» (2001), «Де сватова хата?» (2004), «Нашій ненці тай полегшало» (2007). Історична козаччина пронизує всю творчість народного майстра. На його полотнах «Ракова січ» (2000), «Мамай на Запоріжжі» (2001), «У зимовий похід» (2002), «Запорізька січ» (2007), «Козак Мамай на березі Дніпра» (2008) сповнені небезпекою і героїкою буття українського козацтва.
Майстер винахідливо й переконливо поєднав у своїх творах стародавні традиції народного малярства і власну авторську уяву, поетику образів і природи. Творам митця притаманна оригінальна манера письма. Доробок художника Михайла Онацька - то сенс його життя, спрямованність до самовияву й збереження народного духу, аби втілити на полотні любов до рідного краю, рідної домівки, людини. Він зберіг народну малярську традицію, поєднавши її із кращими досягненнями народного мистецтва нашого часу. Михайло Олександрович Онацько сьогодні знаний майстер народної картини в Україні та поза її межами. Від автора: Я представляю тут декілька робіт, які мені сподобались. Більше робіт Ви зможете побачити відвідавши виставки художника.
* | ||||||||||||
| ||||||||||||